Особливості естетизму письменника

1)перебільшує творчу грань мистецтва, заперечує відбиття мистецтва у дійсності;

2)підкреслює, що мистецтво незалежне від життя і вище за нього; бачить завдання мистецтва не в копіюванні дійсності, а в створенні для нього ідеальних
зв'язків;

3)відводить найвище місце красі;

4)був переконаний, що мистецтво байдуже до морального і аморального: вихо­вання добра не є його завданням;

5)заперечував будь-які соціальні та моральні цінності, що лежали в основі теорії мистецтва;

6)митець — творець прекрасного;

7)митець не прагне нічого доводити, довести можна навіть безпечні істини;

8)митець не має етичних уподобань, етичні уподобання митця призводять до
непрощенної манірності стилю;

9) найвищим критерієм для твору мистецтва є досконалість його форм. Ті, що в
прекрасному вбачають бридке, — люди зіпсовані. Це вада;

10) ті, що в прекрасному здатні побачити прекрасне, — люди культурні. На них
є надія. Але обранцями є ті, для кого прекрасне означає лише одне — Красу.

Пародія на готичні романи «Кентервільський привид», того самого року він став редактором журналу «Світ жінки». Незабаром були опубліковані перша збірка казок Уайльда «Щасливий принц та інші історії», есе «Перо, олівець і отрута» й «Занепад брехні», а також оповідання «Портрет містера У. X.». Широковідомий роман Уайльда «Портрет Доріана Грея» з'явився 1890 р., водночас з ще одною його працею з естетики — «Критик як митець». З-під його пера виходять трагедія «Соломея», комедії «Віяло леді Уїндемір», «Ідеальний чоловік» і «Як важливо бути поважним».Уайльд був одним з тих, хто разом з Б. Шоу, сприяли відродженню англійської драматургії після відносного занепаду в XIX ст.

Вийшло дві збірки казок «Щасли­вий принц» і «Гранатовий будинок». Ці казки написані не для дітей, а для дорос­лих, які «не втратили здатності радіти і дивуватися». У них багато моралі і моральних проблем.

Особливості казок Уайльда:

• мали літературне підґрунтя (Андерсен, Флобер, Керрол);

• змальовували співіснування двох світів: чарівного, незвичайного та земного,
реального. Свої казки він називав «чарівними оповіданнями». Цим він підкреслював, що його казки не позбавлені новелістичної традиції;

• піднімали головну тему — тему кохання;

• закінчувалися здебільшого нещасливим кінцем;

• наповнювалися певними екзотичними описами;

• вирішували питання співвідношення категорії краси та моралі: зовнішня краса
і внутрішня потворність — зовнішня потворність, внутрішня краса;

• розглядали життя крізь призму властивих філософських ідей та думок.